Про школу
Серед чорного моря лісів розкинулося мальовниче село Медвідка, яке знаходилося в 18 верстах на пн.-зх. від Вінниці і в 10 верстах на пд.-зх. від залізничнодорожньої станції "Калинівка". воно займає низовину по лівій стороні р. Південний Буг, яка протікає на відстані однієї версти від села. Селом протікає невеличка річка Ведмежа, яка в кінці майже кожного літа висихає.
За народними переказами, біля річки, яка носила назву "Медвежого Пойла", серед дрімучих лісів, поселилося кілька родин великоруських роскольників, які ніби мали у себе дресированих ведмедів, а інколи промишляли розбоєм та крадіжками. В кінці ХVII ст. родини цих роскольників по розпорядженні уряду були переселені в с. Медвеже Вушко Вінницького уїзду, де вони створили особливу слободу, в якій проживають до цього часу. Місце , на якому проживали роскольники, заселили малороси, які займалися хліборобством.
Населення села, з початку його створення й до сучасності, займалося сільським господарством. Реформа 1861 р. села практично не торкнулась. До 1871 року селяни вільно та безкоштовно випасали худобу на угіддях, косили сіно, рубали ліс та займалися бортництвом.Земської управи в селі не було і тому участі у виборах, зокрема до Державної думи, населення не приймало.Оскільки село було далеким від політичних подій, то навіть партійних утворень не було.
Основними заняттями населення було скотарство та продаж сіна, дров в найближчі населені пункти: Вінницю, Калинівку, Нові Прилуки. А натомість купляли хліб, муку і все необхідне для господарства. У вільний від землеробства час селяни вирубували ліс та вивозили його до Вінниці, та до найближчих цукрових заводів, таких , як Калинівський Турбівський та Кордилівський.
У 1923-30 роках був утворений колгосп, куди був звезений весь реманент селян та тяглова сила. 1932-33 роки були голодними. Держава позабирала хліб, вирощений не лише на ланах колгоспу, а й у садибах одноосібників. Спеціальні бригади трусили садиби, розкуркулювали, кидали у в’язниці, били та штрафували.
Війна 1941-1945 років на обминула наше село. На фронт було мобілізоване населення віком від 16 до 40 років. У рідні домівки не повернулися 111 захисників Вітчизни.
В 60-х роках розпочалася електрифікація села. У 2007 році село було газифіковано. Наприкінці XVII ст. були побудовані храми і на теренах нашого району. Архівні документи свідчать, що до 1791 року Медвідка не була самостійним приходом. Тут була тільки невеличка капличка, котру збудували у 1763 році. Освятили її у 1779 році на ймення святої Параскеви. Нинішній храм святої мучениці Параскеви-П'ятниці збудований 1791 р. на пожертви прихожан. Спочатку церква була маленькою і тісною, без підлоги, але за 1831-1833 рр. її значно оновили і розширили. До того ж до неї належала й дзвінниця, яка знаходидась неподалік.
Свою історію має і школа, що знаходиться в центрі села. Школа існує з 1862 року. спочатку вона розміщувалась у хаті, що знаходилась на церковній землі, тому і назва її була церковно-приходська. В 1905 р. було побудоване нове приміщення, куди перейшла працювати школа.На той час школу відвідувало близько 40 учнів. Це була невеличка сільська хата, в одній половині якої жив завідуючий, а в другій розміщувалося дві класні кімнати.Після жовтневої революції в 1917 р. школу було реформовано в початкову школу з 4-річним навчанням. Навчання проводилося в дві зміни. У післявоєнний період школа стала семирічною, пізніше восьмирічною.
Першим директором Медвідської школи був Коцюбинський Ігор Данилович.
Школа мала такі статуси: Медвідська восьмирічна школа, Медвідська неповна середня школа, Медвідська середня загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.
В 2013 році рішенням громади села школу реорганізовано в Медвідський навчально-виховний комплекс: загальноосвітню школу І ступеня - дошкільний навчальний заклад.
У 2020 році школа була переіменнована у Комунальний заклад "Медвідська початкова школа" з дошкільним відділенням.